Наша річка 2.2

На́ша рі́чка обмілі́ла, ви́сохла любо́в,
Мої сльо́зи не напо́внять, рі́дну рі́чку знов.
Десь ця рі́чка геть пропа́ла, чистая вода́,
Але́ рі́чка обіця́ла, знов прийти́ сюда!

Де же ти? Синьоо́ка моя́ зоряни́ця!
Де же ти? Моя́ ми́ла орли́ця!
Я до те́бе коха́на, геть не охоло́в!
Чи невже́ ти забу́ла, на́шу любо́в?

Ті́льки я все пам’ятаю, риси́ ніжнії твої́.
Лазуро́вої су́кні, ні́би крапельки́ води́.
На́ші зу́стрічі на рі́чці, таємни́ці мрій…
Думки́ на́ші та зізна́ння, душу́ нам зігрі́й!

Де же ти? Синьоо́ка моя́ зоряни́ця!
Де же ти? Моя́ ми́ла орли́ця!
Я до те́бе коха́на, геть не охоло́в!
Чи невже́ ти забу́ла, на́шу любо́в?






При́кро що до мене́, не вернешся знов…
Загоро́жу русло́ це я, на́шу любо́в…
Як захо́чеш повернутись, бо ця рі́чка твоя́,
Але́ ти не поверне́шся! Бо ти — вже не моя́!

Де же ти? Синьоо́ка моя́ зоряни́ця!
Де же ти? Моя́ ми́ла орли́ця!
Я до те́бе коха́на, геть не охоло́в!
Чи невже́ ти забу́ла, на́шу любо́в?






Та невже́ ти забу́ла любо́в?
Та невже́ ти забу́ла любо́в?
Та невже́ ти забу́ла любо́в?