Тиша

Я чую, як тиша кричить моє ім'я...

Прокинувся від привидів у дзеркалі знову,
Їхні роти зашиті словами, що я не сказав.
Кімната – труна, чотири стіни змикаються,
Кожен подих – смак іржі та жалю.
Я кликав – ніхто не прийшов,
Лише відлуння мого власного гниття.

Я архітектор цієї клітки,
Будував її цеглина за цеглиною з люті.

Я не буду чекати рук, що ніколи не простягнуться,
Я протягну свою тінь крізь пролом.
Якщо світ забув моє ім'я,
Я випалю його у полум'ї —
Я рятую себе сьогодні вночі.

Телефон мертвий вже сорок ночей,
Повідомлення: лише примари «прощавай».
Я дряпав стелю до крові на пальцях,
Розмазав темряву місивом з голови.
Спасителя на лінії немає,
Тільки статика і брехня.

Я буря, я клітка,
Я потоп, я лють!

Я не буду чекати рук, що ніколи не простягнуться,
Я протягну свою тінь крізь пролом.
Якщо світ забув моє ім'я,
Я випалю його в полум'ї —
Я рятую себе сьогодні вночі.


Ви кинули мене в уламках...
ПІДНИМАЙСЯ! ПІДНИМАЙСЯ!
Я — СВОЄ ВЛАСНЕ РЯТУВАННЯ!

Я знайшов пульс під шрамом,
Барабан війни там, де серце розвалилося.
Кожен перелом — карта,
Кожен крик — іскра —
Я вогонь, що спалює темряву.

Я не став чекати рук, що ніколи не простягнуться,
Я відірвав тінь від своїх ніг.
Нехай світ забуде моє ім'я —
Я піднявся кричачи з полум'я!
Я врятував себе...
Я РЯТУЮ СЕБЕ СЬОГОДНІ ВНОЧІ!

Тиша більше не кричить...
Я навчив її гарчати.