Колись і нас не стане

Колись і нас не стане на землі,
І як би жорстоко не звучало.
Але це правда...Хочемо чи ні!
Таке життя...І нас воно обрало...

В одну секунду тут залишимо усе...
Усе ...і всіх, кого ми так любили...
Все дороге, безцінне і просте...
Чим за життя сміялись і раділи...

Але все буде в світі як було...
І сонце зійде так як завжди сходить...
Весною знов розпуститься стебло...
Але життя...Воно колись проходить...

А ми живемо ніби назавжди...
Все відкладаючи на завтра чи на потім,
І спішимо...Не знаючи куди.
Віддаючи себе проблемам і роботі...

Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду...
Так часто ображаємо людей...
...І знов чекаємо то привід то нагоду..

А нас колись не стане на землі...
Цього, нажаль, нікому не змінити...
Та поки ми ще тут...і ми живі,
Давайте разом це життя любити...