Текст песни
Чому я в багні — а вони в білих сорочках,
У них вишиванки — в нас кров на кісточках.
Мої брати — не статистика в пресі,
А тіні в окопі з обличчям агресії.
Я не герой з ефіру, не гість марафону,
Я — голос із ями, без шансів на зону.
Я — гнів покоління, яке не питали,
Я — діти країни, яку продавали.
Шолом за десять, берці за п’ять —
І ще сто заяв, щоб дозволили спать.
Міністерства брехні, полігони і фейки,
Вони в “телеграмі”, ми — в реальній аптеці.
Бусєфікація, обнуляй, не соромся,
Стирайте імена, класифікуйте — пекло ж не проситься.
Питав, де бронік? — став “небезпечний”,
Відчув себе воїном — уже “підозрілий” і грішний.
У нас замість форми — шрами і гній,
А в них — “ефективність” в портфелях і злість.
Вони там ліплять портрети й промови,
А ми тут ліпим окопи з травм і обломків.
Замість “слава” — дай мені турнікет,
Замість “вдячності” — хоч не плюй у слід.
Замість патетики — факт: ти боїшся,
Бо твій фронт — це кабінет, а не місія.
Неугодний — вилетів, без суду,
Бо я не влізаю в систему убл*дків.
Не так подивився — уже “незручний”,
А ті, що лизали — тепер “ключові”.
Я бачив, як гинуть без згадки у зведеннях,
І ті, що везли, повернулись у мовчанні.
А в когось там — “віра в перемогу”,
Та віра — не броня, коли ти в дорозі на Бога.
Я бачив братів без рук і без ніг,
І тих, хто кричав, але вже не зміг.
Я бачив, як в лісі, в посадці під кленом,
Лежали мовчки — зірвані венами.
Чому, блядь, ви не хочете нічого міняти?
Чому знов пиздите в очі — ідете вітати?
Чому за два роки не вийшли із ляльки,
І досі для вас ми — лиш “галки в реєстрі”?
Мені не потрібна нагорода і слава,
Де пацан у труні — а ви кричите “Брава!”.
Коли відвертаєтесь, як тільки темно,
Бо герої — зручні, коли вмерли “вчасно”.
Я не про форму, не про наказ,
Я про тих, хто залишився — та не з нами зараз.
Про тих, хто дивився на небо із дірки,
А зверху над ним — хрестик і цифри.
Мене не обманеш хештегом чи треком,
Я — з покоління, де правда під пресом.
Я не герой — я питання до вас:
Коли знову спитають — кого з нас?..