Незнайомка

арлекіно у поклоні.
сміх у залі, і нежданно
йде до нього на арену
із букетом юна панна.
білі квіти для паяца…
мабуть вперше не на втіху
затремтіли губи в гримі,
розгубивсь володар сміху.
– Арлекіно! Арлекіно! –
скандували хором діти
і сміялись, що не вміє
щастю власному радіти.
сміх і квіти, юна панна –
так чудесно, так багато,
а її тендітну руку
він не смів поцілувати.
і ніхто, ніхто не знає,
як заснув паяц під ранок,
і щасливих сліз не бачив –
а в сльозах тремтів світанок.
– Арлекіно! Арлекіно! –
скандували хором діти
і сміялись, що не вміє
щастю власному радіти.