про військовополонених

Ми йшли туди, де плавиться метал,
Де кожен подих то останній шанс.
Нам обіцяли «бронь» і міцний тил,
Але в штабах надію стерли в прах.

Комбат кричав: «Стояти до кінця!»,
А сам зникав, коли вогонь палав.
Без арта, без набоїв, без лиця,
Він нас у пеклі просто розмінним м'яв.

Покинуті в полі, забуті своїми,
Ми стали мішенню в чужій стороні.
Коли командир замість слова підтримки
Знущанням ламав нас у кожному дні.

Ми не злякались ворожої сталі,
Ми просто втомились від кривди і зла.
Тепер ми в тумані, ми «СЗЧ» стали,
Бо честь у кабінетах давно померла.

«Ти м'ясо», кинув він крізь стислі зуби,
Коли просили вивезти «трьохсотих».
Йому начхати, що ми теж є люди,
Йому важливі лиш нові звіти й ноти.

Приниження замість наказу в бою,
Погрози розстрілом за власний страх.
Ми захищали землю не твою,
А ту, що ти топтав у чоботях.

Не зрада це а крик німої люті,
Коли свій гірше, ніж ворожий кат.
Ми не здалися, ми в пітьмі закуті,
Шукаємо правду серед цих грат.

Покинуті в полі, забуті своїми,
Ми стали мішенню в чужій стороні.
Коли командир замість слова підтримки
Знущанням ламав нас у кожному дні.

Ми не злякались ворожої сталі,
Ми просто втомились від кривди і зла.
Тепер ми в тумані, ми «СЗЧ» стали,
Бо честь у кабінетах давно померла.

Повернеться сонце, розвіється дим,
І кожен отримає те, що заслужив.
Хто крізь пекло пройшов молодим,
І той, хто в штабах нашу совість згубив.