tekst piosenki
це не про вибір.
це про обовʼязок.
ми не вибирали час.
час вибрав нас.
я міняю юність на броню і багно,
кращі роки життя залишив у вогню.
ми виросли різко, без права на “потім”,
коли світ навколо вирішив, залишив нас в польоті.
цю землю боронили покоління до нас,
не щоб ми мовчали і гнули хребет.
сором дивитись їм у вічі крізь час,
якщо я не воїн у вирішальний момент.
тут або крапка, або знову коло,
якщо не зламаєм — зламають дітей.
я не герой, я просто тримаю слово:
не треба їх жаліти, там немає людей
психіка тріщить, але хребет — ні,
нас ламали роками, наші душі в пітьмі,
ми вчились виживати швидше, ніж жити,
і дорослішали там, не треба нас судити.
кров і пил — не романтика, а ціна,
за право називати речі своїм імʼям.
якщо впадем — то не на коліна,
бо рабство починається з мовчання.
скільки разів ця земля горіла?
скільки синів вставали замість слів?
я не маю права бути слабким і милим,
коли вони бачать нас крізь час, без почутів.
я віддаю свою молодість в окопах і димі,
не тому що хочу, а бо інакше загинем.
це не фільм і не трек, це бетон під нігтями,
тут дорослішають швидко, тут не лишаються дітьми.
з малих років в строю, а в очах вже війна,
ми старіші за свої роки, і це наша ціна.
скільки крові в цій землі, скільки імен без плит,
їхня пам'ять мій щит.
я не герой з плакату, я просто не раб,
мені соромно жити, якщо я зроблю крок назад.
скільки поколінь тримали цей чорний ґрунт,
щоб ми не стали тінню під чиїмось чоботом тут.
психіка тріснула давно, не треба співчуття,
ми зшивали себе мовчки, між боями і буття.
тут не плачуть — тут стискають зуби до крові,
бо сльози нічого не міняють у цій історії.
кращі роки життя — в камуфляжі і пилу,
де кожен день може бути останнім, без тилу.
я не знаю, ким би я став у мирному світі,
але знаю одне — цю землю виборю дітям.
ми не святі, ми зламані, злі і живі,
та в нас є хребет і залізо в крові.
якщо треба — я стану ще одним іменем в ряд,
але не стану тим, хто дозволив повторити цей ад.
стидно…
стидно дивитись в очі тим,
хто ліг за цю землю…
і сказати: “я не зміг”.
не раби!
не раби!
не раби — поки стоїмо!
ця земля
наша кров
наша памʼять
наший дім!
ми віддамо ці роки без жалю і прикрас,
бо мир не приходить сам — його виборюють в нас.
якщо спокій існує десь за межею життя,
то сьогодні ми тут і це наше буття.