ССО

Ми йдемо без шуму — тиша нам як дім,
робота каже за нас, хто ми є і ким.
Крок до кроку впевнено, дихання в лад,
Де темно для інших — для нас то є клад.

Ми вчилися в вогні, де бетон плавив жар,
дві тисячі чотирнадцятий — ДАП прийняв наш удар.
Там час ішов повільно, наче в’яз у крові,
але ми стояли твердо, хоч світ тріщав в голові.

Дим змішувався з пилом, мов чорний обряд,
для когось там хаос — для нас дисципліна й порядок у ряд.
Коли термінал падав, ми не падали вслід,
бо там, де зникав простір — ми прокладали свій хід.

Ніхто не чув тих розмов, коротких, як стислий код,
лише «тримай» і «працюєм» — це наш ремесло й наш метод.
І хоч стіни валились, як зруйнований храм,
ми не дали темряві перейти наш рубеж і наш стан.

Мовчки йдем — ССО.
Робим своє — ССО.
Очі на ціль — ССО.
Ворог не пройде — ССО.

Двадцять другий рік — земля тряслась від злоби,
Гостомель палав, та ми зайшли туди знову, щоб вирвать свободу.
Під нами бетон розривав кожен схід,
але ми тримали лінію жорстко — для нас це не крик, а обов’язків слід.

Херсон кликав здалека — і ми вернули його назад,
крок до кроку, холодно й точно, немов хірург у свій лад.
Харківський рух — різкий поворот,
де ворог сипався щитом — ми міняли їх код на розгром і зворот.

Ми не гукали “дивіться”, ми просто робили,
працювали сухо й твердо, мов сталеві жилки.
Без жалю до того, хто приніс сюди зло,
ми зносили загрозу чітко, професійно, холодно й без зайвих слів при тому.

Бо де ступаємо ми — там зло відступа,
ми йдемо до кінця, бо інакше ніяк — така наша суть бойова.
Мовчання — наш звук, точність — наш код,
ми рухаєм тінню вперед, ламаючи ворогу план за планом, нот за нот.

Мовчки йдем — ССО.
Робим своє — ССО.
Очі на ціль — ССО.
Ворог не пройде — ССО.
Мовчки йдем — ССО.
Робим своє — ССО.
Робим своє — ССО.
Ворог не пройде — ССО.