Самотність

Світло в вікні давно вже згас,
Залишив нас із тишею на двох.
Ти дивишся у плівку старих плівок,
А я вчуся дихати навпіл.


Годинник пливе на дно,
Кожна секунда – важче.
Ми так близько, так далеко...


І ця тиша між нами –
Найгучніша з усіх слів.
Вона знає, як боліло кожне «вибач»,
Як тремтіло кожне «любов».
Ми в одній кімнаті, в одному часі,
Але на різних берегах тиші.


Твоя кава стигла на столі,
Відбиває мій образ у собі.
Я пробую знайти в собі слова,
Але вони тонуть у пустоті.


Хто сказав, що самотність – це коли немає нікого поруч?
Вона – коли хтось поруч, але ти відчуваєш,
Ніби дивишся у дзеркало, що відповідає мовчанням.


І ця тиша між нами –
Найгучніша з усіх слів.
Вона знає, як боліло кожне «вибач»,
Як тремтіло кожне «любов».
Ми в одній кімнаті, в одному часі,
Але на різних берегах тиші.


І можливо, колись ми знайдемо слова,
Що розіб'ють цю тишу на мільйон уламків...
А поки – я слухаю, як в серці лунає
Наше спільне мовчання.


Тиша між нами...

-