Замок із дощу

Дощ, місто порожнє і ми у двох,
Вниз вулиці ідем.
Забрели з тобою жартома,
Ми за стіни доща.
В мокрих вікнах гасне світло,
Тільки нас давно нема...
Ми не знаємо, що тоді,
Немов зв'язані дощем!!!
І в примарном цьому замку,
Ми сховались від дощу.
Тільки двоє - ти і я,
І так довго були разом.
Врятувалися ми в цьом замку,
Лише двоє - ти і я.
В найсамотнішому місці
Ти і я...
Але близько ранок, й тепер,
Перший промінь гладить нас.
Він руйнує магію,
Одкровення твого…
І вже здалеку зустрічний,
З верху дивиться на нас.
І сміється нам прям в очі,
Як не вірить у дива.
Ми ввійшли в оцей замок із дощу,
Тільки двоє - ти і я.
І так довго були разом,
Доки не почавсь світанок.
Лише двоє - ти і я,
В найсамотнішому місці.
Ти і я
Ти і я
Ти і я
Ти і я, ти і я, ти і я, ти і я...
Врятувались від дощу,
Тільки двоє - ти і я!!!
В найсамотнішому місці,
Ти і я...