Вчора було

Вчора було так темно… Вітряна, хижа ніч…
Підсвічник мій – річ даремна: у ньому ж немає свіч,
місяць скупий, мов злодій, в хмарах ховався десь,
зорі були на споді вивернутих небес.
Тьма – непроникна гуща, хоч би тобі маячок!
Горів тільки мій маленький, мій зламаний сірничок.
Йшов, попри тьму безоку, навпомацки через ніч,
в’яз я у твань глибоку, падав у пил узбіч,
марно шукав я промінь: згас той чужий ліхтар,
тільки безмовний гомін, тільки сліди примар…
Ранок - мов у полоні – схоплений на гачок!
Горів лише ти, мій маленький, мій зламаний сірничок.
Втома мене борола, сон мене знемагав,
вітер моє обличчя ляпасами шмагав,
я приліг лиш на хвилю, думав, що – не зведусь!
ранку з полону того, думав, що не діждусь…
День зазвучав неждано: струни збудив смичок.
А ти все гориш, мій маленький, незламний мій сірничок…