Бо ти не зламáвся! 2_8

Ніч розрі́зана на́впіл червóним рядкóм в телефóні,
Увáга! Пу́ски! Летя́ть! — і зникáє омрі́яний сон!
Ми знóву у кóлі тривóг, у залі́зному полóні,
Де кóжен мобі́льник — це наш головни́й бастіóн!
маневрýє ракéта! — лети́ть повідомлéння в чáтах.
Вонá, нáче змія́, оминáє містá і пости́.
То йде на Полтáву, то кру́тить на зáхід, на хáти,
Шукáючи щі́лину, щоб в нáше життя́ прорости́.

Ми бáчимо курс — цей лáманий, пі́длий і ди́кий,
Як вонá захóдить на кóло, вертáє на схід...
А в коридóрах — мовчáння, зати́снуті кри́ки,
І ві́ра у тих, хто тримáє залі́зний наш щит!
А слі́дом за нéю — мопéди повзу́ть над дахáми,
Цей звук, що ні з чим не сплу́таєш — низьки́й і злий!
Вони́ маневрýють між пáгорбами і лісáми,
Несу́чи в собі́ мóрок, отру́йний і навіжéний.

Ракéта маневрýє... Знов Ві́нниця? Львів? Чи Черкáси?
Вонá грáє з нáми, міня́ючи ціль на льоту́.
Але́ нáші хлóпці — боги́! майстри́ ви́щого клáсу!
Вже лóвлять її́ у приці́л, у свою́ правоту́!
І рáптом — бах! Спáлах! Нéбо розкві́тло вогня́ми!
Мі́нус однá, пепеоо — ви найкра́щі у світі!
Ми ди́хаєм знóву. Ми знóву стає́мо братáми,
В єди́ному чáті, в єди́ному сóнячному лі́ті!

Хай кру́тять, хай маневрýють — залі́зо не ві́чне,
Їх тáктика пі́дла розі́б'ється об наш грані́т.
І як би не було́ сьогóдні нам ні́чно і сі́чно,
Ми ви́стоїмо! Ми вряту́ємо цей розстрі́ляний світ!
Світáє. Відбі́й. Ми вмивáємо втóму водóю,
І кáва смаку́є, як перемóга над злом!
Ракéта маневрувáла... та прогрáла цей бій із тобóю,
Бо ти не зламáвся, під чóрним і ди́ким крилóм.
Бо ти не зламáвся!
Бо ти не зламáвся!!
Бо ти не зламáвся!!!