Метафізика

Я прокинувся в тілі, яке взяв напрокат,
Інструкції стерті, гарантії зняті.
Світ мовчить, але дивиться прямо в зіниці,
Наче знає відповідь, але грає в таємниці.
Ми шукаєм причину в уламках наслідків,
Називаєм випадком збій у статистиці.
Час тече, та не рухається нікуди,
Просто ми старієм, поки він тут буде.
Я не знаю, де межа між мною і фоном,
Де закінчується “я” і починається “умовно”.
Ми вчимося жити, не знаючи правил,
І помирати красиво, якщо не пощастить.
Може, сенс це помилка у вихідних даних,
Може, Бог це змінна без сталих значень.
Свідомість як світло в порожній кімнаті,
Є, але не ясно, хто клацнув вимикачем.
Ми питаємо “навіщо”, замість “чи взагалі”,
Бо страшно прийняти пустоту на нулі.
Якщо завтра зникне усе без сліду,
Це буде трагедія чи просто зміна виду?
Я не пророк і не істина в тілі,
Я просто питання, що вижило в стилі.
І якщо світ це сон без глядача в залі,
То ми його бачимо, значить ще не проспали.