Lyrics
[Куплет 1]
Ніч тече по вулицях чорним, липким панциром,
я іду мов вирок системі, мов шепіт під зашморгом танцює над ганком.
Підошви іскрять по асфальту, ніби по лезах шабель,
коли я виходжу у темряву, навіть вітер стає мовчазнішим за камінь.
Тут кожен провулок дихає злістю, гнилими легенями міста,
збудованого для слабких, але тримають його тільки ті, хто не вміє коритись.
Я бачу, як страхи ростуть у тумані, як тіні збирають наради,
а я стою посеред бурі, мов шрам, що ніколи не втратить свого заряду.
Цей світ мене викував жаром, іржею, бетонним хрустом,
кожен удар по мені ставав ритмом, що вчив мене триматись густо,
без пауз і жалості, без права на втому чи тишу,
я з тих, хто мовчить довго, але коли говорить — голос ріже, як бритва по вишиву.
В очах у мене поламані зорі, залишки давнього гніву,
кожен крок віддає протоколом, яким я переписую цю вулицю в мій архів війни.
Я не шукаю шляхів назад, я не створений для втечі,
я з того металу, що плавиться тільки під температурою власної вічності.
[Приспів]
Токсин у крові, я вириваюсь вгору крізь сажу,
місто мене тримає в пальцях, та я не стаю поміж інших багажем.
Токсин у крові, і кожен мій подих — наказ,
я лишаю слід у тумані, що чує сирени і бачить мій час.
Токсин у крові, він не гасне, він росте,
і якщо світ мене кине у безодню — я з неї вийду ще гостріше.
Токсин у крові, і я іду мов шторм по рейках,
хто стоїть проти мене — розчиняється в нічних проломах і тріщинах.
[Куплет 2]
Вулиці вишкірюються, мов пси, що звикли до крові і кісток,
але я тут як нагадування, що навіть бетон має пам’ять про тих, хто тримався жорстко.
Я не граю у їхні ігри, не прошу довідки про спокій,
я народився у часі, де виживають тільки ті, хто ріже темряву власними боками.
Струмені диму облизують вуха, ніби шепочуть старі прокляття,
але я обійшовся без богів, мене навчили стояти ті, хто не мав жодного свята.
Кожен звук, що тоне у сиренах, стає частиною мого ритму,
я тримаю ходу і не падаю, бо тягар на плечах мені вже звучить як гімн.
Місто хоче мене, його стіни стискають, мов кліщі,
але я прорізаю його нутрощі, мов лезо, що забуло, що таке межі.
Я сам собі вирок і сам собі суддя, я той, хто стоїть коли інші падають,
і цей токсин у мені не вбиває, ні, він робить мене точнішим за правду, що люди ховають.
Білий шум темряви облизує мої сліди,
я крокую по нічному звалищу мрій, що давно не дожили до світанку.
Я тримаю фокус як приціл у тумані,
коли інші губляться в хаосі — я будую з нього трон, хоч і кривавий, але власний.
[Приспів]
Токсин у крові, я вириваюсь вгору крізь сажу,
місто мене тримає в пальцях, та я не стаю поміж інших багажем.
Токсин у крові, і кожен мій подих — наказ,
я лишаю слід у тумані, що чує сирени і бачить мій час.
Токсин у крові, він не гасне, він росте,
і якщо світ мене кине у безодню — я з неї вийду ще гостріше.
Токсин у крові, і я іду мов шторм по рейках,
хто стоїть проти мене — розчиняється в нічних проломах і тріщинах.