Він і вона

Володя кохав, аж не міг спати,
Дивився у небо, щоб мрії спіймати.
А потім сказала вона: “Пробач,
Я йду — не тримай, не плач”.

Та після Оксани він став іншим,
Сміявся голосно, жив справжнім.
Хоч біль залишив слід у душі,
Він зрозумів — життя ще є річ!

Та після Оксани він став іншим,
Сміявся голосно, жив справжнім.
Хоч біль залишив слід у душі,
Він зрозумів — життя ще є річ!

Ходив з друзями, пісні співав,
Про все, що було, вже не згадував.
І кожен казав: “Ти став кращим, брат”,
Бо біль — це не кінець, а старт.

Та після Оксани він став іншим,
Сміявся голосно, жив справжнім.
Хоч біль залишив слід у душі,
Він зрозумів — життя ще є річ!
І може колись, серед шумних міст,
Він знов полюбить — без страху, без сліз.
Бо той, хто пройшов крізь розбиті сни,
Знає, як встати знов з весни.