годні вовки

Сумні вовки - сєвєродонецькі панки,
Пливуть планетою, немов жайворонки ранки.
Вітер за спиною - їхня вічна дорога,
Їхня домівка - де наїстися можна, де немає тривог і сварки.

Вони не зможуть повернутися - там, де був їхній притулок,
Де під парканом росли квіти і співали знову.
Там, де можна було наїстися до сита,
Тепер лише порожнеча, і ніч холодна, як сита.

Крізь міста і країни, крізь шум і метушню,
Летять вони, як птахи, у пошуках мрію.
Панк у серці, вовк у душі - бунт і туга в очах,
У їхніх піснях - відгомони забутих снів і мрій у віршах.

Сумні вовки, що пливуть на світанку,
Їхні крики - як відлуння, що б'ється в кометі.
Пам'ять про дім тане, як ранковий іній,
Але дух не зломити, їх кличе новий день.

Десь там, за морями і далекими гранями,
Чекає на них світлий берег, і там - не буде ранями.
Але поки що ж вони - мандрівники і мрійники,
пливуть по планеті, як жайворонки на світанку.

Нехай плаче небо дощем, і вітер виє в ночі,
Сумні вовки не здадуться, не підуть у тиші.
Сєвєродонецькі панки - душею вільні, як птахи,
Вони - голос вулиць, вони - вічні лицарі.

І нехай не повернуться туди, де можна було наїстися,
Дім залишиться в серці - там, де можна сміятися.
Пливуть планетою, як жайворонки на зльоті,
Їхні пісні - це крик, їхнє життя - це політ.


Нехай вітер хитає їх, як аркуші в темній книзі,
Сумні вовки - вічні волоцюги та бунтарі.