Олесь Бердник книга перша драма безодні

Людино, ти воістину прекрасна!
Поглянь — навколо спадщина твоя.
Поля безмежні, гори сніжнобілі, і синь морів, і тихий шум лісів.
Усе — твоє багатство і оздоба, і ти — господар дивної краси.
Іди, заквітчаний, до Сонця й до зірок, неси у серці вогняні дарунки, складай їх радо на олтар Безмежжя.
Якщо ж тебе в дорозі запитають, хто ти і звідки йдеш, — відповідай:
"Я є Безмежжя Вогняного Син!
Із праху встав амебою німою, із вод правічних виповзав на сушу, рослиною, твариною ставав, щоб, зрештою, підняти погляд вгору…
ПриродоМати!
Привітай мене.
Я твій єдиний син і спадкоємець.
І був, і єсть, і вічно буду жить.
Каміння на шляху, колючі терни, і тьма в серцях, і битви за свободу — усе це віхи пошуків моїх.
Позаду — глянь — мільярди років бою, смертей, любові, розпачу і мук.
А спереду — я бачу знову простір, а в ньому обрії, казкові, незбагненні.
Вони мене хвилюють, кличуть, ждуть.
Безмежжя!
Не спинюся я ніколи!
Дитя твоє, я знову йду вперед, оновлений, могутній і безсмертний!"
Так скажеш ти сміливо.
Ці слова ти маєш право вимовити.
Чуєш?
Бо ти найбільша цінність у Бутті.
Ти Серце Всесвіту, його надія, розум.
Нехай на довгому, тернистому шляху лягають в землю горді шукачі.
За ними йдуть на зміну і зростають сміливі послідовники — сини.
Огонь відваги, мужності і віри оновлює їм душі і серця.
Єдиними стають шляхи планет, далеких сонць, туманностей сріблистих.
Потоки Розуму у Всесвіті течуть, заповнюють урочисте Безмежжя.
Колись були помилки і невдачі, колись були тирани і "боги"!
Тепер тобі не треба сірих тіней.
Ти — Всемогутній,
Всюдисущий, Вічний!
Захочеш — сам утвориш Новий Світ, небаченими квітами засієш, заповниш музикою дивною його
І буде все в твоїх руках, в твоїй державній, непоборній волі Вогнем священним, чистим
Пізнання ти поєднаєш у Єдиний Пломінь розірвану тканину Всебуття!
Ти — Батько й Син, ти Мати й доня ти Витвір і Творець!