Олесь Бердник Блакитна Україна 9.01.1977(3ч.)

Тьма ревіла.
І шипіли змії.
І росли могили у степах.
Рокотали кобзи. Гасли мрії.
І струпився кров’ю битий шлях.
І до прірви знов беззастережно
Ніс мене жахливий ураган…
І ось там — на боці протилежнім
Я побачив світозарний стан…
То була вона — Вкраїна-Діва
Серед сяйна, в зорях, у вінці.
А довкола — краю вільне диве
Море трав і квітів пагінці…
І її у коло замикали
Душі ясні вірних козаків,
Звуки дум, і мрії, і хорали,
І кохання тисяч Матерів…
Тут, де я, — кривавилися грози,
І стогнала змучена земля…
І, тамуючи столітні сльози,
Я почув глаголи іздаля:
— Любий сину! Бачиш — та безодня
Сповнена терзань і німоти!
Прірва та ковтає всі народи,
Всі повстання, мрії і мости!
Вже пора! А шляху все немає!
І його відкриють лише т і,
Хто полюбить пекло серед Раю
І Буття у Вічнім Забутті!
Суджено це Синові Вкраїни!
Я тобі допоможу, іди!
Понад світом сонним і тривожним
Через прірву небуття гряди!
І сяйнула в небі блискавиця,
І забута пам’ять вирина…

УКРАЇНО — ЗОРЯНА СЕСТРИЦЕ!
УКРАЇНО — МАТІНКО ЗЕМНА!

Воскресайте, злийтеся докупи
Понад перепонами століть!
Кості матерів, козацькі трупи,
Оживайте, у життя ідіть!
Ляжу я над прірвою страшною,
Творячи дороги і мости,
Від того падіння наді мною
Небувалі спалахнуть світи!
Йдіть по серцю,
по чолу,
по грудях!

На тім боці — Заповітний Край!
Час останній!
Поспішайте, Люди!
Нене Україно!
Поспішай!