Давай не сьогодні

Давай не сьогодні.
Давай, може, завтра чи якось в наступнім житті
за крок до безодні
зумієм не впасти, а просто злетіти.
Із дна порожнечі
прозріння чатують, мов звірі із за-сід-ки:
є базові речі,
а є ті, що двічі вдягнув – і можна рі-за-ти на-сіт-кИ.
Давай не про мене,
давай вже про тебе чи кожен про себе – хоч подумки
жени на зелене.
Чужого – не треба, свого вже замало,
вогню вже так мало, а в воду – з ким?!
Страждань забагато,
хрести височіють обабіч доріг,
і в мозку – набатом:
навіщо поквапив? чому не зберіг?!
Давай не словами –
в них пафосу вдосталь, а суті катма…
Проспали жнива ми:
вже листя додолу і вітер по колу, а скоро зима…
Крізь ночі холодні
віддаш все що мав і не мав на меті.
Але не сьогодні…
Напевно, вже завтра… чи якось в наступнім житті…