Залицяння

Залицялась Ніч до Сонця:
«Відпочинь в моїх долонцях,
Заблукай в моїх обіймах,
В поцілунках тай нестримних,
Заколишу, задурманю,
І зітру я зорі ранні.»
Озивалось Сонце тихо:
«Бути нам з тобою – лихо.
Обпечу твої долоні,
Вибілю росою скроні,
І злиняють твої шати…
Тож не клич мене до хати.»
Зажурилась Ніч та й каже:
«Як туман на плесо ляже,
Я піду від тебе далі –
Щоб не бачив мого жалю.
А сліди сльозами змию,
Та печаль чар-зіллям вкрию…»
І клялося Сонце Ночі:
«Не забуду твої очі!
За тобою слідом йтиму
Крок за кроком, безупинно.
І з молитвою в дорозі
Осушу вустами сльози…»