Testi
Сонце ще не встало, лише дим над депо,
Андрій Миколайович заходить у «черево» його.
Тепловоз гарчить, як звір, що прокинувся зранку,
А в кабіні вже пахне соляркою до самого ганку.
Мазут на руках — це його вічний автограф і знак,
Він помічник машиніста, і по-іншому просто ніяк.
Ох, ця важка робота, залізниця — як доля стара,
Мазут і солярка, від станції і до двора.
Стрілки, башмаки, рейки під стукіт коліс,
Андрій Миколайович свій тягар крізь тумани проніс.
Він мріє про спокій, про ніжність дівочих очей,
Та графік суворий не лишає для кохання ночей.
Треба встигнути всюди: перевірити масло і тиск,
У залізних легенях тепловоза — металевий блиск.
Башмаки під колеса, щоб поїзд на місці стояв,
Андрій Миколайович сьогодні знову майже не спав.
Він знає кожну стрілку, кожен поворот і підйом,
Але серце самотнє блукає за дальнім селом.
Він би подарував квіти, він би пішов у кіно,
Та зміна за зміною — все перемішалось давно.
Коли є вільна година — він просто валиться з ніг,
Бо шлях залізничний — це тисяча довгих доріг.
Ох, ця важка робота, залізниця — як доля стара,
Мазут і солярка, від станції і до двора.
Стрілки, башмаки, рейки під стукіт коліс,
Андрій Миколайович свій тягар крізь тумани проніс.
Він мріє про спокій, про ніжність дівочих очей,
Та графік суворий не лишає для кохання ночей.
Стихає гуркіт дизеля, гаснуть вогні вдалині...
Миколайович знову рахує свої робочі дні.
Солярка в крові, а в душі — кантрі-сумний мотив,
Він кращий помічник, якого цей поїзд зустрів.