я людолов

Раніше ловив я рибу — зараз ловлю людей,
Перекрутився курс, змінився компас і рейд.
Вожу їх я на загибу — везу, мов вантаж в блясі,
До ТЦК їх вошей, як на піддоні — ледь дихай.
Мій мозок на паузі, але руки — як механізм,
Я клину, я пакую страх, як сувенір, як презент.
У вікні — відблиск, в дзеркалі — чужий профіль,
Я запитую: «Хто я?» — відповідь глухо б’є у стиль.
Я наче американський ґанґстер в білому дастері,
Та в кишені — не долар, а совість вся в кастреґі.
Заплямований ганьбой — кожен кілометр — питання,
Чи форма — щит, чи кайдани? Чи правда — лиш приміщення?

Ой матінко люба, жіночко моя,
Буде мені згуба — людолов я.
Ой матінко люба, жіночко моя,
Серце в мене камінь — людину ловля я.

Я форму одягав, щоб людей захищати,
Та захист перетворився в пастку — почав їх палити.
Не думав, не гадaв, що буду їх ловати,
Було меню — риба, а стало — людська дата.
Гріхи як кити, тонуть у багажнику, в багаж — мов плями,
Я рахую час у кілометрах, не в годинах, не в дамах.
Кожен з них — ім'я, але для мене — лише маркер,
Водію в очі світить лампа, я ковтаю власний жар.
Мій білий дастер — наче білосніжна хата,
Та під фарбою — подряпини, і в багажі — голота.
Кажуть: «Ти герой», кажуть: «Ти ворог», — я не маю ярликів,
Ті, що колись рибу знали, тепер грають ролі в карликах.

І дивлюсь на небо — там інший голос каже: «Стривай»,
А в мені — механізм: увімкнувся, мусить виконать.
Я вчуся на помилках, але платити — це кров,
І кожна зупинка — це ще одна мовчазна згода.

Ой матінко люба, жіночко моя,
Буде мені згуба — людолов я.
Ой матінко люба, жіночко моя,
Серце в мене камінь — людину ловля я.

Я вчуся слухать себе, але вулиця — як сцена,
Тут кожен крок — вирок, і кожен вирок — нема сцени.
Пальці на кермі тремтять, думки — як риба в сітці,
Я ловив мир у човні, а виплив — на кривавій плітці.
Можна виправдать, можна мовчать, можна шукать причин,
Але дзеркало мовчить — в ньому лиш тінь і криж.
Я хочу іншу мелодію, іншу роль, інший бік,
Та рани старі — як наліт, і ніч — як чорний квиток.
Знаю, що це гріх, знаю, що це тінь, знаю, що це — я,
І якщо завтра стану кращим — то дякую тим, хто ще є.

Ой матінко люба… (гасне)
Ловлю себе — не людей.