Iz Krovi I Run

Хвилювалось-кипіло
‎донецьке смарагдове море.
‎Вітер грав
‎ковиловим цунамі,
‎мов м'язами – бик.
‎Бабаки, відчуваючи грози,
‎ховались у нори.
‎Дихав волею степ,
‎не тамуючи видих і вдих.
‎
‎Часом нас накривало
‎уламками світу старого.
‎Степ чорнів від снарядів,
‎а вись кондубасив Перун.
‎Та Донбас вперся в лінію фронту
‎невидимим рогом
‎і грудьми,
‎що всуціль запеклися
‎від крові і рун.
‎
‎Вітрюган наростав,
‎захлинався зеленим цунамі.
‎Світ новий, мов святий,
‎в цих степах з небуття видибав.
‎І здавалося – вічність уже
‎між минулим і нами
‎крізь життя пролягає
‎кривавим пунктиром
‎Донбас.
‎