Скрізь плач, і стогін

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабкі,
На долю марні нарікання
І голови там, схилені в журбі.

Над давнім лихом України
Жалкуєм, тужим в кожний час,
З плачем ждемо оцю годину,
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розпечуть всі рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!