Тато

Знов вечір тихо на поріг присяде,І спогад птахом в серце прилетить.Там Герусово в яблуневім садіВ моїй душі незгасно гомонить.Там тато знов виходить за ворота,Вдивляється у марево доріг.У нього в кожній зморшці — турбота,А в кожнім слові — вівтар, що зберіг.Тату, мій рідний, за все я тобі завдячую:За мудрість у слові, за віру, що в серці живе.В очах твоїх добрих я світло небесне бачу,Яке крізь роки до Герусово мене приведе.Тату, татусю, мій ангел на цій землі,Нехай твої скроні не вкриває срібна печаль.Ти сила моя у життєвому кораблі,Що впевнено править у синю, незвідану даль.Я пам’ятаю рук твоїх тепло,Коли долоню клав на голову мені.Як на хуторі сонце лагідно сходило,І дні здавались вічно молоді.Ти вчив по правді і по совісті прожити,Землі вклонятись, бо вона жива.І Герусово рідне так любити,Як любиш ти — без зайвого слова.Час летить лелекою у вирій,Відцвітає в Герусово сад.Та голос твій — надійний, чесний, щирий —Завжди мене поверне знов назад.Тату, мій рідний, за все я тобі завдячую:За мудрість у слові, за віру, що в серці живе.В очах твоїх добрих я світло небесне бачу,Яке крізь роки до Герусово мене приведе.Тату, татусю, мій ангел на цій землі,Тільки не старій...