Наша річка 2.3 ж

На́ша рі́чка обмілі́ла, ви́сохла любо́в,
Мої́ сльо́зи не напо́внять, на́шу рі́чку знов.
Десь ця рі́чка геть пропа́ла, чи́стая вода́,
Але́ рі́чка обіця́ла, знов прийти́ сюда́!

Де ж ти? Синьоо́кий ти мій коха́ний!
Де ж ти? Лиш для ме́не одно́ї бажа́ний!
Чи можли́во, що до і́ншої ти пішо́в?
Та про ме́не забу́в, і про на́шу любо́в?

Ті́льки я все пам’ята́ю, ри́си ніжнії твої́.
Лазуро́ве ясне́ не́бо, та всі кра́плі дощові́.
На́ші зу́стрічі на рі́чці, таємни́ці мрій…
Думки́ на́ші та зізна́ння, ду́шу цим зігрі́й!

Де ж ти? Синьоо́кий ти мій коха́ний!
Де ж ти? Лиш для ме́не одно́ї бажа́ний!
Чи можли́во, що до і́ншої ти пішо́в?
Та про ме́не забу́в, і про на́шу любо́в?










При́кро що до ме́не, не ве́рнешся знов…
Загоро́джу ру́сло це я, на́шу любо́в…
Як захо́чеш поверну́тись, цей весь бе́рег твій ,
Але́ ти не пове́рнешся! Бо ти — вже не мій!

Де ж ти? Синьоо́кий ти мій коха́ний!
Де ж ти? Лиш для ме́не одно́ї бажа́ний!
Чи можли́во, що до і́ншої ти пішо́в?
Та про ме́не забу́в, і про на́шу любо́в?



На́ша рі́чка обмілі́ла,
На́ша рі́чка обмілі́ла,
На́ша рі́чка обмілі́ла...