Іван Франко Рубач 1882

До чорних тих точок ми прямували
но наблизившись я з ляком пізнав
не птиці шибениці се стояли
На кождій вітер трупа ще гойдав
і серце в мні застило із тривоги
но провідник спокійно мні сказав
Се шлях наш! Сеї не лякайсь дороги!
Найліпші найсвятіші йшли по ній!
Святеє місце топчуть наші ноги!
Отут припадь! отут молитву дій!
І ми оба навколішки припали
молилися при шибениці тій
А як ми помолившись знов усталиф
мій провідник сокиру в руки взяв
і замахнувся фі разом затріщали
всі шибениціф степ весь застогнав
і грім на небі грізно обізвався
і щезли трупи чистий степ остав
Наперед знов мій провідник подався
а я за ним ішли ми довгий час
аж ось далеко на степу вказався
мов чорний хрущ Чим ближче він чимраз
і ріс і ріс аж як вже туй ми стали
побачили се церква проти нас
Свічки ряснії в церкві тій палали
куривсь кадила запахущий дим
плачливі співи серце розбивали
На вівтарі мабуть богам товстим
у жертву людських серць живих пробитих
курилось много путом золотим
окований на колючках укритих
лежав там Розум молячись попи
вже зачали на нього ніж острити
І спів гримів Блаженні всі стовпи
всі
що не бачили а мають віру
що люблять бога нашого стопи
а брата ріжуть богу на офіру!
Наш бог се замордована Любов
убитий Розум! Тож і в жертву щиру
для нього ми мордуємо Любов
і ріжем Розум! О прийми наш боже
той дар що ми кладемо пред тобов!
І рік мені мій провідник Се ложе
сну вічного се злоби клятий спів
се тьма що світлом статися не може!
І взявши камінь що тут бовванів
він кинув на церковне середстіння
й мені то само учинить велів
Загримало о стіни те каміння
він топором підвалину затяв
і з грохотом звалилося склепіння
земля стряслась пил небо закривав
і третій раз страшливо загриміло
Тремтячи я провідника спитав
Хто ти і що се ти зробив за діло?
І рік він Я рубач ти ж бачиш сам!
Прочищую путь волі й правди сміло
Чи хочеш? Я тобі топір цей дам
Що я робив те й ти роби по миру!
Туди твій шлях і ціль твоя он там!
Підеш? Піду! Він дав мені сокиру