Степи

А я люблю, безмежні нашії стЕпи,
І далечінь, в яких купається зоря.
Осінніх сполохів вертепи,
І пісні, степового солов'я...
Нехай мені, усі на світі скажуть,
Що не буває в тім краси.
Нехай мені, подібне щось покажуть?!
Коли мій степ, купається в росі...
Коли вітрам, нема зупину,
І море ковили, вирує в далину.
Коли зраділі крики клину,
Несуть на крилах нам, весну.
Зозуля там, кує в туманах,
В гаях спадає тихо лист.
І дощик льє, немов із жбану,
Степами, розкидаючи намист.
Скажіть мені, де ще таке буває?
Чия краса, затмить красу степів?
Таких ось краєвидів, більш ніде немає,
Куди б не йшов, куди б ти не летів...