Ну як ти

Вишивала, сину, матінка сорочку .
Всю любов вкладала, щоб її носив .
Темними ночами спати не лягала ,
Все чекала сина, щоб прийшов з війни.
Так молилась Богу, вірила у диво .
Мріяла, кровинку, вести під вінець .
Провожала слізно у дальню дорогу.
Почепила хрестик з оберегом теж.
Вишивала тихо й мала сподівання ,
Що зустріне сина, міцно обійме .
Та не знала мати, що рука людини ,
Встрелить йому в спину, життя відбере .
Покотились сльози, пролягли хрестами.
Марні сподівання розвіяв туман .
Поселився смуток у батьківській хаті ,
Посивіла мати , майже не жива.
Скільки того лиха принесли у сім'ї .
Де щасливо й мирно жили на землі .
Відлітають в небо соколи невинні.
Вічна пам'ять хлопцям, які полягли.