Делви

Знайома стежка до мене знов веде,
Крізь сутінки, у затишок і світло.
Я той поріг, де буря геть пройде,
І все буденне враз стає привітним.
Коли плануєш святкувати перемоги,
І ділишся останнім з другом щиро…
Я бачу всі твої земні дороги,
І кожній зичу злагоди та миру.


Бо я – твій «Делві», дім для сподівань,
І світло віри, сонячне і ясне,
Твій оберіг від сумнівів й вагань.
Що у вікні ніколи не погасне!
Я – тиха нота в музиці буття,
Що гомін міста в пісню перетворить.
Я – невід'ємна часточка життя,
Яка з тобою в унісон говорить.


Я чую шепіт твій і сміх дитячий,
Я бачу, як плануєш ти дива:
Вечерю вдвох, а може, свято на додачу,
Коли від ніжності злітаються слова.
І кожна крихта хліба, кожна грудка сиру,
Що ти несеш в оселю для родини,
Несе з собою мою ласку щиру
І дотик піклування щохвилини.


Бо я – твій «Делві», дім для сподівань,
І світло віри, сонячне і ясне,
Твій оберіг від сумнівів й вагань.
Що у вікні ніколи не погасне!
Я, тиха нота в музиці буття,
Що гомін міста в пісню перетворить.
Я – невід'ємна часточка життя,
Яка з тобою в унісон говорить.



Буває так, що техніка втомилась,
І, вередуючи, уваги вимагає.
Зависне чек, чи акція згубилась —
Штрих-код сховавсь, так інколи буває.
Це не поломка! Це коротка змова
Хвилинок, що стомились так летіти.
Це просто Всесвіт захотів розмови
Й гудіння каси попросив спинити.

Але я – «Делві», дім для сподівань,
І світло віри, сонячне і ясне,
Твій оберіг від сумнівів й вагань.
Що у вікні ніколи не погасне!
Я – тиха нота в музиці буття,
Що гомін міста в пісню перетворить.
Я – невід'ємна часточка життя,
Яка з тобою в унісон говорить.


Заходь у гості... Я завжди чекаю.
Твій «Делві».