Лабіринт

Визначаючи свій простір,
Стаєш вільним і сильнішим.
Та обираєш з ким тобі залишитись,
А перед ким закрити щільно двері.
Вже не потрібно слухать в свою сторону образи,
Не подобається мій характер? Вихід там!
Я сам собі - суддя і кат і геній,
І з ким я хочу - з тим і каву вранці випью...
Змирятися й терпіти вмів я довго,
Та почуття обов'язку - поглинуло так швидко.
Й в овечій шкурі розпізнав я вовка,
А я для нього - лише вигідний обід...
Навчивсь радіти я обличчям,
Які вже обираю сам.
Втекли гієни і лисиці,
Їм вибір мій тепер не по зубах.
Й до речі став частіше посміхатись,
Коли пройшов природний свій відбір.
Коли тепло - то легше одягаюсь,
А холодно - то не виходжу в двір.
Щоразу входячи в серця чужі,
Я намагаюсь світло запалить а не згасить.
І щоб від щастя тільки - аритмія,
І щоб не рвалася надії нитка.