Гімн

Ще не вмерла України і слава, і воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Каждый раз, когда звучит Гимн нашей Державы – мороз по коже, мурашки и комок в горле.
Не кривлю душой – это одна из моих любимых песен и один из самых красивых Гимнов среди тех, которые я слышал.
Самый красивый.
С музыкальной точки зрения – шедевр.
Слова близки и понятны.
Только один маленький нюанс каждый раз заставляет невольно сморщиться.
Первые строчки. Ще не вмерла України і слава, і воля.
"Еще не умерла..."
Как будто еще чуть-чуть, вот-вот – и всё.
Как будто стоИшь у кровати того, кому осталось еще чуть-чуть, немного и из последних сил.
Я каждый раз, стОя на подиуме, или слушая Гимн при любых других обстоятельствах,
пел первые строчки по другому.
"Не вмирала України і слава, і воля!..."
Не умирала! Никогда! И не умрет. Никогда.
Ни слава, ни воля.
Не вмирала України і слава, і воля!
I нам, браття українці, усміхнеться доля
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
I пануємо ми, браття, у своїй сторонці!