Text
Інтро (тихо, разом)
Ми різні за шляхом,
але тінь у нас спільна.
І кожен говорить,
коли доходить черга.
1.
З чотирнадцятого в мені оселилась тиша,
Вона важча за крики і гучні афіші.
Я вчився мовчати, коли треба тримать,
Бо слова не зупинять, але можуть зламать.
Час лягав на плечі, як мокрий бетон,
Я бачив, як друзі зникали без ікон.
Не прошу розуміння, не хочу вінця,
Я просто стою, бо стояння — це я.
1 → 2
Ти ж знаєш, як змінюється сміх?
2.
Знаю. Він стає рідкісним, як теплий світанок,
Як кава без поспіху, як дім без останків.
З п’ятнадцятого в мені не лють, а напруга,
Я не рву цей світ — я тримаю його руками.
Лютий не з виду, а там, де болить,
Де пам’ять ночами не дає відпустить.
Я не став каменем, я став тихим вогнем,
Що гріє своїх і палить лише темряву в них.
2 → 3:
А ти ж колись думав — це просто етап?
3. ”
Думав. Як всі. Що є “до” і є “після”,
А життя взяло й стерло цю лінію чисто.
Строка була вступом, тепер — продовження,
Де кожен день пише своє речення.
Я не міняв сторону, не міняв ім’я,
Просто зрозумів, що втеча — не я.
І коли стало темно, без зайвих прикрас,
Я лишився там, де лишаються раз.
3 → 4:
Ти ще дивишся широко. Бережи це.
4.
Я ще вчуся дихати в новій тиші,
Де кроки важать більше, ніж думки колишні.
Мене тільки-но вирвали з простих днів,
Де майбутнє було з категорії “потім”, “якось”, “приблизно”, “десь”.
Я дивлюсь на вас, як на карту шрамів,
І мовчу не з гордості — з поваги й уваги.
Я не знаю, ким стану, але знаю одне:
Я не хочу загубити в собі живе.
4 → 5:
Ти ж бачиш нас без фільтрів. Що скажеш?
5
Я бачу двори, де імена стали тихі,
Де лавки пам’ятають голоси, але не крики.
Я не носив форму, та ніс цю вагу,
Коли мати чекала дзвінок на бігу.
Я з району, де правда не в гучних словах,
А в тому, хто лишився, коли зник страх.
Я не лізу у ваш біль, він не мій,
Але я знаю ціну кожної з цих тіней.
5 → 6:
Ти завжди вмів сказати рівно.
6. Герман
Я не міряю людей по їхніх дорогах,
Бо не всі битви видно на мапах і в зведеннях строгих.
Хтось тримає фронт, хтось тримає дім,
Хтось просто не дав зламатись іншим своїм.
Я вірю в просте: лишитись людиною,
Коли світ перевіряє тебе щоденною хвилею.
Ми не однакові — і в цьому вся суть,
Бо саме так і тримається спільний ґрунт.
Аутро (обмін рядками, м’яко)
1: Час нас різав, але не стер.
2: Ми навчилися йти без істерик.
3: Не тікати від власних рішень.
4: Не втрачати себе у тиші.
5: Пам’ятати, звідки росте коріння.
6: І не ділити людей на “гідні” й “не”.
Разом:
Не всі говорять однаково.
Але мовчання у нас — спільне.