Садок вишневий біля хати

Тяжіли букви на папері, мов ті сніги над головою. Садок одцвів, Свята Вечеря... Зірки - до сповіді святої.
Ялини туляться до хати, димар виштовхує тепло. А мати рада б научати... Та сонце Сходу запекло...
Якби воно її спалило, за мить ніхто би й не згадав... Злетіли воїни двокрилі, а серед них – її Степан?
Ховала до хустини сльози... Ламала пальці та хрести... Давити в землю, ні, не може всіх тих, кого він не простив.
Колючий сніг скалічив ноги - солдати до зірок ідуть... А матері, згадавши Бога, їх день і ніч вечерять ждуть.