Полонинська любов

Коли над Тисов туман розливається,
І сонце цілує верхів’я смерек,
Душа моя піснею в небо здіймається,
Як вільний над горами легітний птах.

Там, де полонини синіють у далечі,
Де ватра палає до самого ранку,
Я чую, як серце говорить по-нашому —
Тепло і щиро, без фальші й обману.

Приспів:
Ой, Карпати мої, золотії,
Ви — і сила, і ніжність моя.
Поки пісня над горами лине —
Буде жити душа молода.

Я піду через роси і квіти,
Через стежки, що знають любов,
Бо в закарпатській простій трембіті
Б’ється серце моє знов і знов.

Співати широко, світло, з легкою усмішкою в голосі, з тим характерним “карпатським” підйомом у приспіві — щоб аж мурашки.