Сталь та Грунт

Тут ранок починається не з кави і не з круасана,
А з переклички: чи всі цілі, чи зажила рана.
Замість офісних крісел — сира земля і каремат,
Твій найкращий психолог — це старий автомат.
Вчора ти кодив на Java, чи клав плитку у Львові,
Сьогодні ми всі тут однакові — в пікселі, в крові.
Мама пише в сигнал: "Сину, ти там поїв?",
А я жулю сухпай під симфонію "Градів" і вибухів.
Тут час завмирає. Хвилина — як вічність,
Ми бачим зворотню сторону слова "людяність".
І не треба нам жалості, сліз чи гучних парадів,
Нам би просто БК, і поменше зрадів.
Мій позивний — це моє друге ім'я тепер,
Я забув, як це — спати, коли не гуде БТР.
Але знаєш, брате, в цьому бруді є істина проста:
Якщо ми відійдемо — то за нами лише пустота.

Ми тримаємо небо, щоб воно не впало на дах,
У нас втома в очах, але воля в твердих руках.
Між життям і смертю — тонка, як волосінь, лінія,
Це моя земля. Це моя Україна.
Не герої з коміксів, ми зі сталі й кісток,
Кожен наш крок — це історії новий рядок.
Поки ти спиш вдома, ми тримаємо цей горизонт,
Тут не фільм, тут реальний, залізобетонний фронт.

Кажуть, у нас тут пекло. Ні, пекло — це втрачати своїх,
Коли "триста" кричить рація, і замовкає сміх.
Ми місимо цю багнюку, як тісто на хліб,
Щоб у твоєму місті не виріс могильний гліб.
Зелений вогник Старлінка — як вікно у світ,
Де люди сваряться в коментах за якийсь пустий твіт.
А ми тут ділимо останню цигарку на трьох,
Тут атеїстів нема, тут в окопі у кожного Бог.
Мій бронік важчий за совість деяких депутатів,
Ми платимо кров'ю за спокій у ваших хатах.
Це не пафос, малий, це суха арифметика болю,
Де ціна за свободу — це ми, що стоїмо в полі.
Ворог лізе, як сарана, але ми — це дуст,
Я чую, як дихає степ, чую кожен хруст.
Ми не підемо назад, бо позаду — дитячі очі,
Тому ми гриземо землю в ці темні, холодні ночі.

Ми тримаємо небо, щоб воно не впало на дах,
У нас втома в очах, але воля в твердих руках.
Між життям і смертю — тонка, як волосінь, лінія,
Це моя земля. Це моя Україна.
Не герої з коміксів, ми зі сталі й кісток,
Кожен наш крок — це історії новий рядок.
Поки ти спиш вдома, ми тримаємо цей горизонт,
Тут не фільм, тут реальний, залізобетонний фронт.

Колись ми повернемось. Знімемо берці і броню.
Обіймемо дружин. Забудемо цю війну...

Але поки — досилаю патрон у патронник.
Тримайся, рідна.
Твій чоловік — воїн. Твій чоловік — захисник.

Просто пам'ятай...
Тиша в твоєму вікні...
Куплена дорогою ціною.
Слава нації.