війна

[Інтро]
Кажуть, “все наладиться”.
Та воно не “ладиться”, воно або робиться, або сиплеться.
І ми це бачимо.

[Куплет 1]
Тобі тепло в кав’ярні, ти грієш долоні,
А в нас на околицях ніч не закінчиться в жодній.
Там поле не “чорнозем”, там чорний під нігтьми,
Імена на плитах ростуть, як бур’ян між живими.
Ти мрієш про “потім”, про море і рейси,
А в мене “потім” це список, де побратимів менше.
Ви вчили “свобода” як термін зі сцени,
Ми вчили свободу, коли її рвали із вен.
Тут сон не лікує, тут сон як перерва,
Бо зранку знов дим, і знов треба тримати нерви.
Ти кажеш: “Я втомився від новин, мені важко”,
А я втомився ховати своїх, і робити вигляд, що не страшно.
Нехай у вас тренди, курси, знижки, покупки,
Мені треба, щоб “нормально” означало: всі в строю, всі цілі, всі тут.
І я не святий, я теж хочу тишу,
Та тиша приходить лише там, де вже ніхто не дише.

[Приспів]
Повільно, але прямо, без прикрас і без диму:
Ця країна тримається тими, хто не просив бути сильним.
Повільно, але боляче, мов голка під ребра:
Ти або живеш тут із нами, або “десь там” для тебе.
І хай хто хоче сміється, хай хто хоче мовчить,
Ми не просим любові, ми просим не зрадить в цю ніч.

[Куплет 2]
Бюрократія, папери, печатки, “не в нашій компетенції”,
А на фронті компетенція одна: вижити, вистояти, витримати серцем це.
Комусь “нагорода” це грамота й фото у стрічці,
Комусь “нагорода” це те, що ти дожив до ранку, і все ще дихаєш в тиші.
Кажуть: “потерпи”, “не розгойдуй”, “не треба виносити”,
Та як не виносити, якщо виносять людей, і це вже давно не новина?
Із телека говорять красиво, мов вчать нас молитись,
А я бачив, як “красиво” згорає квартира, і Бог там не встиг сховатись.
У нас солдат рахує копійки, як шрами,
А хтось рахує відсотки, і каже: “ну ти ж сам обрав, брате”.
І я не заздрю, ні, це навіть не злість,
Це просто питання: чого ваша “норма” у нас називається “смерть”?
Ми витягнемо. Ми завжди витягали.
Та після перемоги я хочу, щоб ми не стали такими, як ті, кого гнали.

[Приспів]
Повільно, але прямо, без прикрас і без диму:
Ця країна тримається тими, хто не просив бути сильним.
Повільно, але боляче, мов голка під ребра:
Ти або живеш тут із нами, або “десь там” для тебе.
І хай хто хоче сміється, хай хто хоче мовчить,
Ми не просим любові, ми просим не зрадить в цю ніч.

[Брідж]
Я пам’ятаю голоси, яких уже нема.
І пам’ять не дає впасти, хоч інколи хочеться впасти самому.
Не герої, не ікони. Просто люди.
Які зробили те, що “не можна”, бо “інакше не буде”.

[Фінал]
І якщо ти читаєш це з теплого ліжка,
Не проси в мене ніжності, я її бережу для тих, хто ближче.
Для тих, хто під небом без світла, але з волею,
Бо воля не в слові. Воля в тому, що ми стоїмо.