Five

1
Я не кричу про війну — я її рахую по метрах,
кожен крок — це формула, кожен схід — це вектор.
Тут не працює пафос, тільки витримка й лють,
бо коли летить залізо, ніхто не хоче бути там де “будь”.

Відчуваю землю плечима, коли падаю низько,
і навіть там малюю схему, де хтось бачить тільки ризик.
Ми рухаємось тихо, бо тиша — це наш хліб,
і ворог знав би, що ми поруч, тільки коли впав би в гліб.

У моїх руках не музика — у моїх руках маршрут,
я не прошу удачі, бо знаю: удача мовчить і йде в обід.
Все, що бачив — кладу в рюкзак, але не забираю душу.
Я не герой. Я роблю роботу, коли інші падають з дужих.


2
Я бачив, як темрява рве людей на дві частини,
і як світло з ліхтаря робить нас мішенями в долині.
Ти говориш “не страшно”? Та ти не чув, як свистить,
коли металева мова пояснює, що таке “жить”.

Ми йшли під міномети, під авіа, під російський мат,
і знаєш, хто вижив? Ті, хто втомились вже вмирать.
Я не герой — я собака війни,
мені пахне дим, бетон і нічні вогні.

Я не шукаю правди — я шукаю шлях,
щоб мої хлопці повернулись, навіть якщо я в прах.
Тут кожен рух — як вирок, кожна тінь — як сигнал,
і якщо Марсік виходить уперед — значить час догорів фінал.


3
Мій район не спить, він гуде, як старий трансформатор,
тут кожен знає кожного і кожен трохи оператор.
Ми росли під під’їздами, де імена не забувають,
там, де хлопці зникають швидше, ніж мрії літають.

Я тримаю цей квартал, мов прапор на вітрі,
ми не святи, не вовки, але не падаєм надто хитрі.
У нас свої закони: слово — це цвях,
а якщо дав слабину — то готуйся спускатись в страх.

Та я не втікав ніколи — бо район стоїть за спиною,
і в будь-якому двіжі Егорка не один — зі мною.
Хай світ крутиться, як хоче — ми стоїмо на бетоні,
райончик навчив тримати себе навіть у найгіршому гоні.


4
Моє життя — як фільм, який знімали без сценарію,
де кожна серія — це або двіж, або санаторій.
Я не герой, не бандит, не поет — просто Валік,
який встигає вляпатись навіть туди, де нема реалій.

Я бачив, як друзі женуться за хмарами,
і як ті ж хмари давлять голову кошмарами.
Я не шукаю сенс — я шукаю комфорт,
але завжди опиняюсь в середині найгірших історій.

Я сміюсь, коли страшно, бо так легше жити,
і навіть смерть здивую — скажу “потім, зайнятий, йдіть”.
Життя мене кидало, життя мене вчило,
а я стою й досі, хоч мав би впасти давно — але сила.


5
Я не крокую — я ковзаю крізь час,
ніби нічний вітер, що чіпляється за шпиль і за газ.
Світ для мене — шахівниця, і я не люблю шуму,
бо кожен зайвий звук — це тріщина в розуму.

Я не був на війні, як Ельцин, і не бачив, як Марсік,
але їхні слова в мені лишили непростий каркасик.
Я стою на роздоріжжі між м