По ра (6)Олесь Бердник 1977

Бідне віче, всенародне віче!
Запили медами всім баньки!..
Вам воряги плюнули у вічі,
А синків забрали у полки
Все походи, і бої, і мита
(Кличе Див до герцю на зорі!),
Пада жито знову під копита,
Плаче Мати-Лада на Дніпрі
Казку забуваєте, братове,
А у казці — плин старих подій.
Ще із пра відлунює те слово
Як між нами поселився змій
Не один було їх ціле кишло:
Кий і Щек середній і Хорив
Так воно у літописах вийшло
Що той Кий наш город сотворив!
Гей учені! У слов’янськім світі
Де ж воно та видано було
Щоб давали люди своїм дітям
Те наймення що віщує зло?!
Кий же біс наткав нам ті тенета
Кий Кащей тих Щеків нам наплів
Накрутив і антів і венетів
У спіралях хитромудрих слів ?
А Хорова Хортиця
До Херсона горнеться
З Святослава череп зняла
Бісова затворниця!
Де тобі за тих хозарів
Що в Ітілі ти згубив!
Це тобі за ті базари
Що ти князю попалив!
Будуть пити з череп чаші
Хорові соратники
Чи то кагани чи паші
Ачи кримські ратники.
Хоро-хоро-хороше
Кашу заварили,
Святославових синків
Теж передушили!
Хором дружно привітали
Кагана Владимира,
І наложниць посилали
З Витича та Димера!
Обнімай, забродо дикий,
Дочок Рода й Лади!
Ти могутній, ти — великий.
Маєш княжу владу!
Від боярина, від Блуда
Ти отримав княжий стіл!
Не біда! Народ забуде!
То ж лише робочий віл…
Не умре боярин Блуд,
Переплюне Лету!
Візьме в нього руський люд
Блудну естафету.
Станеш, князю, ти святим
В ері християнській,
Перетворяться на дим
Звичаї поганські…
Все до тла, все до тла
На пекельну згубу
З’їла візантійська тля
На слов’янськім дубі
А той Київ — хитрий Київ —
Живу серцевину виїв,
Розпустивши на весь світ
Повість вре ..вре… літ…
Ах, пробачте нам ласкаво,
Вченії історики!
Нам набридла тая слава,
Всякі ті історійки!
Все вона — церковна миша,
Що сидить під вівтарем,
Що над вухом тихо дише,
Сипле золотим дощем…
Так було. Куди від цього дітись?
Чужинецькі школи та попи
Люто гнули наші пісне-квіти
Під жало ворожої сапи,
Стало Ра якимсь шиплячим сонцем,
Стала вита животом, життям,
Ра сини — хоробрі оборонці
Стали для володарів сміттям.
Закипіли братовбійчі чвари
Під церковний малиновий дзвін.
Ра-сини, немов ягнят отари.
Йшли до хитрих зайдів на поклін.
Помирали Ладині онуки,
Збудувавши чужинецький храм,
І столітні розжирілі круки
Випивали очі Ра-синам
Йдуть зі Сходу чорні хмари
Ой, монголи! Ой, татари!
То не люди — то примари!
Люта кара! Божа кара!
Може, й кара! Бог кара
За правічну зраду,
За святого Батька Ра
Та за Матір Ладу!
"Хай з’єднає Новий Пан
Прарусинські сили,
Знайде хай ворожий стан
Тут собі могили!"
Що ж молитва, як нема
Братньої любові?!
Лише жадібність німа
Виросла із крові…
Прокотилися монголи
Ген за гори за степи
Залишилось Дике Поле